Форум » Без политики » Українська поезія » Ответить
Українська поезія
Гонта: Іsais, як і обіцяв, відкриваю гілку української поезії. А чи не почати нам з класики? О панно Інно, панно Інно! Я — сам. Вікно. Сніги... Сестру я Вашу так любив — Дитинно, злотоцінно. Любив? — Давно. Цвіли луги... О панно Інно, панно Інно, Любові усміх квітне раз — ще й тлінно. Сніги, сніги, сніги... Я Ваші очі пам'ятаю Як музику, як спів. Зимовий вечір. Тиша. Ми. Я Вам чужий — я знаю. А хтось кричить: «Ти рідну стрів!» І раптом — небо... шепіт гаю... О ні, то очі Ваші. — Я ридаю. Сестра чи Ви? — Любив...
Ответов - 6
Isais: Я журбу так ретельно згортаю, Відокремлюю біль від життя. Та від жару спокуси палаю До бажаного в ніч забуття. Не зіб’юсь я від погляду болі, Та не зникну в хворобі подій. Я тримаю щоденно в долоні Ту крилату синицю надій. Що моє повертає обличчя До щасливих майбутніх часів. Відчуваю, як ти мене кличеш… Почуттям… і не варто тих слів. Що ховаєш від серця… Даремно Намагаєшся ти розлюбить. Це безглуздя! В ночі найбільш темно Перед самим світанком… за мить
Гонта: Осінній день, осінній день, осінній! О синій день, о синій день, о синій! Осанна осені, о сум! Осанна. Невже це осінь, осінь, о! — та сама. Останні айстри горілиць зайшлися болем. Ген килим, витканий із птиць, летить над полем. Багдадський злодій літо вкрав, багдадський злодій. І плаче коник серед трав — нема мелодій...
Ламер: Красива осінь вишиває клени Червоним, жовтим, срібним, золотим. А листя просить: – Виший нас зеленим! Ми ще побудем, ще не облетим. А листя просить: – Дай нам тої втіхи! Сади прекрасні, роси – як вино. Ворони п'ють надкльовані горіхи. А що їм, чорним? Чорним все одно.
Магаданец: I. Я замурую у стiнi дощу сумних долонь її рожеве пiр'я i теплою росою пригощу її грудей сполохане нагiр'я а коли лiжко вже схолоне i помутнiє чиста кров тодi подумаю я сонно що певно то i є любов в якiй стрiмкий прозорий смiх у темрявi чужих пастелей i бiлi крокви довгих нiг розкинутi в снiгу постелi. II. Але коли вона пiде i грюкнуть дверi битiя коли вона вiддасть себе в обiйми нижчого нiж я то я розстрiляний i п'яний забуду всю колишню хiть: любов придумав росiянин щоб бабi грошей не платить.
Ламер: Магаданец пише: I. Я замурую у стiнi дощу сумних долонь її рожеве пiр'я i теплою росою пригощу її грудей сполохане нагiр'я а коли лiжко вже схолоне i помутнiє чиста кров тодi подумаю я сонно що певно то i є любов в якiй стрiмкий прозорий смiх у темрявi чужих пастелей i бiлi крокви довгих нiг розкинутi в снiгу постелi. II. Але коли вона пiде i грюкнуть дверi битiя коли вона вiддасть себе в обiйми нижчого нiж я то я розстрiляний i п'яний забуду всю колишню хiть: любов придумав росiянин щоб бабi грошей не платить. Графоманія - форева? :)
Магаданец: Ламер, Вы что? Это произведение скопировано сюда с сайта молодых поэтов Украины! Ну нельзя же так к молодым талантам Украины сурово подходить.... Поэты - они души ранимые.....
полная версия страницы